Петр Мирчук
ЗУСТРІЧІ Й РОЗМОВИ В ІЗРАЇЛЮ
К оглавлению
Окремою справою, яка вимагала поїздки до Ізраїлю, щоб вияснити її, була справа Митрополита Української Католицької Церкви Андрія Шептицького. Точніше - питання, чому Митрополитові Шептицькому компетентні чинники Ізраїлю ще й досі не признали звання "праведника", щоб цим офіційно висловити подяку всего жидівського народу за те, що український Митрополит одинокий в тодішній Европі окремим листом до Гітлера і Гімлера запротестував проти жорстокого переслідування й винищування жидів, а вслід за тим у своїй резиденції у Львові, в підземеллях катедри св. Юра, врятував життя кільканадцять рабінам з їхніми родинами і доручив усім українським священникам, монахам і монахиням помагати жидам і рятувати їх від смерти.
Геройська постава Митрополита Шептицького і його гуманітарна дія в користь жидів широко відома серед самих жидів. Жидівський вчений Леон Гайман у статті, поміщеній у Ukrainian Quarterly наводить свдчення про це рабіна др. Давида Кагана:
"Я присягаю на Біблію, що граф Шептицький був одним із найбільших в історії всего людства гуманітарних чоловіколюбців і найкращим приятелем жидів. Оце я свідчу не тільки тому, що він врятував мені життя самому, моїй дружині і моїй дитині і не тільки тому, що він поміг врятувати від певної смерти з рук нацистів безліч інших жидів. Прошу мати на увазі не тільки те, що він зробив, але й мотиви його дії. В тому часі граф Шептицький був уже старшою людиною, немічний тілесно, але велет духом. Віком понад 80 років, спараліжований і напередодні смерти, він зовсім певно не шукав якихось політичних користей чи респекту до себе. Усе це було вже за ним. Якщо б німецькі нацисти були знайшли в підземеллях катедри св.Юра, або в монастирях жидів, вони б на місці постріляли чи повішали священиків, монахів чи монахинь і спалили б церкву чи монастир, або здемолювали б і перемінили б у стайню для своїх коней. І якщо Митрополит готов був ризикувати життям власним, своїх священиків, монахів і монахинь, то робив це виключно з мотивів правдивого, шляхетного християнства, приязні до жидівського народу і з почуття національної гідности".
З таким признанням свідчить про дію Митрополита УКЦ Андрея Шептицького й другий рабін, др. Курт Лєвін, що теж завдячує своє життя українському Митрополитові:
"Ізраїль знаходив мало приятелів у критичних моментах своєї історії. Місцеве населення було звичайно байдуже до долі жидів. Мало хто виявляв співчуття, а ще менше відважувалися помагати. І в тій то годині жаху жиди знайшли правдивого приятеля в особі Його Ексцеленції, Митрополита Андрея Шептицького..."
"Резиденція Митрополита це була мала палата барокового стилю поруч катедри св.Юра... Двері митрополичої резиденції були завжди відкриті для кожного, хто бажав зайти до Митрополита. Бувало нераз, що й жидівська делегація з котрогось містечка коло дібр Шептицького заходила сюди з проханням, щоб великий Митрополит дав пожертву на жидівські харитативні чи релігійні потреби. Фактично, неодна синагога у тих місцевостях була збудована подарованим деревом з лісів Митрополита Шептицького..."
"Жиди віддячувалися за те виявом найвищої пошани і вдячности. Як Митрополит візитував якесь місто, чи село, його витала числена українська громада, на чолі якої йшли українські священики і обовязково місцевий рабін..."
"В час німецької окупації Митрополит помагав жидам і переховував їх, та в ім'я Христа закликав до такої постави супроти жидів всіх вірних Української Католицької Церкви. Він видав спеціяльний Пастирський лист у справі жидів під дуже промовистим заголовком: "Не вбивай!" Він пішов так далеко, що вислав протестного листа проти переслідування жидів до "Ката Европи" Гімлера..."
Митрополит Андрій Шептицький одинокий на всю окуповану гітлерівською Німеччиною Европу виступив відкрито в обороні жидів. Як голова Української Католицької Церкви він вислав листа до Гітлера й Гімлера гостро протестуючи проти винищування жидів. Окремим пастирським листом він заборонив під загрозою екскомунікації всім українцям брати участь в переслідуванню жидів. Всім українським священикам, монахам і монахиням доручив помагати переслідуваним жидам і рятувати їх від смерти. Один із врятованих самим Шептицьким рабінів заявив: "Андрей Шептицький повинен дістати від жидів почесне ім'я "Князь Праведників". Але...
"Але найважливішим було те, що він дав моральну піддержку всім тим, кого він і на його доручення українські священики, монахи й монахині переховували. Гнані й переслідувані жиди, позбавлені всяких людських прав і будьякої правної охорони під впливом дії Митрополита відзискували віру й гуманність і в людство. І всі ті монахи і монахині та священики зберігали мовчазно таємницю. На протязі поверх двох років ніхто сторонній не знав про те, скільки то жидів переховується в кожнім українськім монастирі і навіть у приватнім помешканню самого Митрополита".
На підставі таких свідчень самих жидівських рабінів про Митрополита Української Католицької Церкви Андрея Шептицького здавалося, що коли створений у Єрусалимі "ЯД ВАШЕМ", музей жидівського голокосту, почав відзначувати із вдячности іменем "праведника" кожного, хто в час гітлерівського винищування жидів врятував життя комусь із жидів, то першим з відзначених буде власне Митрополит Української Католицької Церкви Андрій Шептицький а за ним, всі ті українські священики, монахи й монахині, що на доручення свого великого Митрополита врятували сотням жидів.
На диво - цього не сталося. Хоч "Сад Праведників" у ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі начисляє вже сотні деревець, засаджений в честь визнаних "праведників" і кожного дня збільшується, звання "праведника" ні Митрополит Андрей Шептицький, ні інші українські священики, монахи й монахині й досі не одержали і нікому з них деревця вдячности в саді ЯД ВАШЕМ не засаджено. Навпаки більшість членів Комісії рішуче противиться тому.
Чому?
Відповідь на це питання може було дістати тільки в безпосередній, особистій зустрічі й вичерпній розмові з членами Комісії ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі.
Тому то я відбув в жовтні 1981 р. три тижневу поїздку до Ізраїлю.
